МОВА НАША КАЛИНОВА

Пісня«Моя Україно».
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого,
А серце б’ється — ожива,
Як їх почуєш...
Так сказав про мову видатний український Кобзар Т. Г. Шевченко
Мова — дивовижний і яскравий скарб, що створила людина. Кожен народ в усьому світі розвиває та оберігає свою мову, бо «без мови немає народу».
Уперше відзначили Міжнародний день рідної мови 21.02.2000 в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. Цим хотіли привернути увагу світової спільноти до того факту, що майже з 7000 мов, які зараз існують, більшість опинилися під загрозою зникнення.
День рідної української мови в Україні щороку відзначають 21 лютого, починаючи з 2002 року.
В народі кажуть: «Слово до слова складається мова.» Кожному народові дорога його мова, бо мова –це душа народу. Народна мудрість говорить: «Рідна мова дорога людині, як саме життя» Без мови не може існувати народ, його культура.
пограємо в гру « Вчимося бути поетами»
Українська мова — це безцінний дар, що дістався нам у спадок від наших предків. Вони знали силу слова, тому вважали його символом, оберігали поряд із хлібом, сіллю, водою, калиною, вербою, дівочим вінком. Сплетімо й ми, друзі, свій віночок, у якому кожна квітка передаватиме красу українського слова.
Гра «Викладемо віночок зі слів»
пригадаймо прислів’я і приказки про рідну мову.
1. Буде українська мова — буде Україна.
2. Слово до слова — зложиться мова.
3. Більше діла — менше слів.
4. Чужого навчайся і свого не цурайся.
5. Мова — це великий скарб, що потрібно шанувати, берегти і збагачувати.
6. Хто ясно думає, той ясно і говорить.
7. Слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш.
8. Рідна мова — це музика і малювання.
9. Діла говорять голосніше, ніж слова.
10. Від теплого слова і лід розтає.
11. Гостре словечко коле сердечко.
12. Ласкаве слово веселить цілий день.
13. Яка голова — така мова.
— Для кожного із нас найрідніша і наймиліша та мова, яку ми чули від самого народження. Це — колискова.
Колискова — це перший поетичний твір, що чує дитина з перших днів свого життя із вуст найріднішої людини — матері. У цих народних піснях передають безмежну материнську любов до своєї дитини, оспівують світ добра і краси, у якому зростатиме дитя. Разом із цим колискова ознайомлює дитину із навколишнім світом і сприяє усвідомленню національної самобутності.
колискову пісню «Ой ходить сон коло вікон».
заклички до природних сил. Пригадується «Вийди, вийди, сонечко...», «Дощику, дощику», «Вітре, вітроньку».
1. Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику.
Тобі — каша, мені — борщ,
Щоб густіший ішов дощ.
2. Травонько, травонько, зеленись!
Золотому сонечку поклонись.
Щоб розквітла яблунька на горі,
Щоб всміхалась весело дітворі!
А ми того сонечка промінці
Упіймаємо решетом на ріці.
Заплетем у коси їх, мов стрічки.
Ой, хороші ж матимем кіснички.
25 лютого ми відзначаємо день народження Лесі Українки, жінки з величезним літературним талантом та з любов’ю в серці до України. Дуже хочеться, щоб рядки Лесиної поезії для дітей прозвучали, малята, у вашому виконанні!
1. Поблискують черешеньки
В листі зелененькім.
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
2. Росла в гаю конвалія
Під дубом високим.
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Дев’ятого березня минають роковини з дня народження нашого земляка, генія української та світової літератури Т. Г. Шевченка — поета, прозаїка, художника, пророка нашої України. Його твори завжди актуальні, вражаюче зігріті любов’ю до України, жінки, матері, природи.
Сьогодні, як і завжди, слово нашого Кобзаря повинно звучати серед нас, українців.
1. Зацвіла в долині червона калина,
Ніби засміялась дівчина-дитина.
Любо, любо стало, пташечка зраділа
І защебетала.
2. Дивлюсь, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
У багатьох українських родинах твори Т. Г. Шевченка читають разом усією сім’єю. Це наша добра традиція. Ось зараз мама та її донечка Амірочка прочитають нам уривки з відомого вірша поета «Тополя».
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий —
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Защебече соловейко
В лузі на калині,—
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує поки вийде
Чорноброва з хати.
Стануть собі, обіймуться,—
Співа соловейко.
Послухають, розійдуться,—
Обоє раденькі.
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!
Плавай, плавай лебедонько,
По синьому морю.
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Наша рідна українська мова невпинно збагачується, міцнішає, розвивається. Цьому сприяють науково-технічний прогрес, відносини між людьми, мистецтво і література. Сучасні українські автори (Ігор Січовик, Анатолій Камінчук, Сашко Лірник, Іван Малкович, Ліна Костенко, Ганна Чубач та ін.) своїм літературним словом відкривають дітям нові сторінки життя.
1. Золоте курчатко в золотій торбинці
Принесло сьогодні літери дитинці.
А дитина з літер збудувала слово,
І звучить, як пісня, українська мова.
Ганна Чубач
2. Біля яру, біля стежки
Одягла верба сережки.
Головою хилитала,
Потихесеньку питала:
«Де ота біленька хатка,
Що гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки,
Подарую їм сережки».
3. Синички на снігу
Синиці голодом намлілись —
Така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти,—
Так Батьківщини ж там нема.
Ліна Костенко
Вихователь. Рідна сестра мови — пісня. Вона легко запам’ятовується і спонукає до найрізноманітніших почуттів і емоцій як слухачів, так і виконавців. Нам хочеться, аби наша сьогоднішня зустріч додала нам усім любов і зацікавленість до українського слова, сприяла зростанню у нас гордості за себе, за Україну. Нехай нам у цьому допомагає пісня — наймелодійніша, найпоетичніша, найвиразніша мова.
Пісня «Я бажаю вам добра»