Весела Коляда
На Різдво в давнину в Україні, починаючи з вечора колядували, звичайно, діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж копійки.
Зазвичай хлопці колядували у хаті перед образами, після чого їх щиро запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.
Дівчата ходили колядувати ввечері, звичайно, в хату не заходили, а співали у дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками, горіхами, солодощами та грошима.
Свято Різдва відзначається християнами насамперед справами добродійності. У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку христославів чекали частування чи гроші. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов'язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.
Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи вільні й мимовільні, щоб повною мірою відчути радість життя.